згорнути
Львів культурний: сумні враження від двох подій
В один день у Львові сталися дві події, які є абсолютно різні за всіма ознаками, проте, на мою думку, мають дещо спільне, що не може не насторожувати.
Враження №1
Нарешті відбулося довгоочікуване відкриття пам'ятника Шухевича в Білогорщі. Вочевидь, можна сперечатись про мистецьку вартість цього витвору, який наразі є, радше, типовим та все ж важко заперечити важливість самої події. Прикро дивитись в очі тим небагатьом людям, які є свідками ще тогочасних подій, за те, що лише через 18 років після здобуття, краще сказати - отримання, незалежності не спромоглися швидше на цю подію, «відмазуючись» відсутністю грошей та іншим. Саме відкриття відбулося настільки традиційно для Львова, що, як на мене, цілковито змазало урочистість та сенс самої події. Таке враження, що увесь наш провінційний політичний цирк повантажили в машину та перевезли на пару годин у Білогорщу. Всі представники та персонажі львівської клумби: дивні люди з пов'язками, що просто стоять на кожному збіговиську, який має більше трьох людей; люди у невідомій військовій формі; козаки, які вважають, що вони є актуальними на всіх без винятку подіях; представники влади; журналісти; міліція; священики, військові; депутати, які перервали сесію і влаштували виставку досягнень світової автопромисловості; люди у невідомих політичних вбраннях... Усі вони тримали свій прапор. Кожен прапор з іншим символом політичної сили. Невже ті всі люди мають щось спільного з Шухевичем? Хіба всі ті політичні сили відстоюють ідеали, за які вони готові віддати життя, а не просто зменшити суму хабаря? Абсурдно настільки заполітизовувати подію, котра насправді найбільше значення має для людей, що були соратниками генерала, які були в тому самому місці, але ще тоді, до 1950-го року. Лише ті вояки УПА, які пам'ятають ті події, стояли осторонь, хтось збоку під огорожею, а хтось подалі через дорогу - вони не виступали і не махали прапором, вони пройшли життя і знають, що значить віддати життя; вони мають стовідсоткову недовіру до тої маси прапорів та людей, які повиходили з джипів в дорогих костюмах. Вони стоять осторонь і дякують Богу, що дожили до цієї хвилі, вони вірять в те, що і в нас буде колись здорова та мужня політична еліта, така, як була тоді, представником якої і був Шухевич. І який сенс у цьому всьому, якщо істинних героїв просто відсовують рукою з прапором і залишають осторонь? Вони такі самі самотні та покинуті, як і були колись, вони цікаві лише тоді, коли можна поруч поставити свій прапор... А це так боляче і соромно усвідомлювати!
Невже не можна заборонити політичну символіку на таких святах? Невже немає розуму не притягувати тих усіх прапорів і пробувати влізти своїм логотипом у телекамери? Здобувати політичні девіденти можна в іншому, але точно не на таких подіях, які треба просто заборонити втягувати в політику.
Враження №2
Депутатська комісія з культури та туризму виступила з вимогою звільнити з посади керівника управління культури та туризму Львівської міськради Андрія Сидора із достатньо пафосним та, зрештою, просто політичним формулюванням. Цікаво було спостерігати здивування на обличчях більшості депутатів, які не могли зрозуміти, що відбувається.
Насправді моя думка є занадто суб'єктивною через приятельські стосунки з обома сторонами конфлікту, але я все ж дозволю собі її висловити.
Вся історія управління культурою в сучасній історії Львова була достатньо інерційною ще з радянських часів, приправлена галицькими націоналістичними ідеями, керували нею при всіх мерах люди, які не мали жодного відношення до культурного менеджменту як такого, переконаний, вони навіть не знали цих слів. Ця сфера була абсолютно корумпованою, система «відкатів» процвітала, частково існує й зараз, бо це за рік не робиться; сучасне мистецтво та музика у більшості випадків ігнорувалися, бо це не цікаво - хіба за винятковою вказівкою зверху. І головне - всім усе підходило. Швидше всім було так вигідно. Всі були на своїх посадах десятиліттями. Всі схеми були налагоджені. Всі «дахи» організовані. Відбувалися всі плановані державні заходи, про туризм і промоцію в прямому сенсі цього слова навіть ніхто не згадував. Сьогодні Сидор - однозначно перша людина в історії цього управління, яка є професіоналом у своїй галузі. За дивним збігом обставин, бо в нас так не буває, власне за цією ознакою був запрошений на посаду, хоча навіть не був знайомий із міським головою, і не був також його кумом. Зрештою, я не хочу співати йому дифірамбів. Проте однозначно видно, що поступ у цій галузі є чи не найбільшим зі всіх. Щось вдається, щось йде гірше, але справа рухається як ніколи швидко та якісно. Попередній досвід роботи у власній компанії та добрий особистий авторитет дозволяє використовувати в інтересах міста і особисті зв'язки, що слугувало появі у Львові багатьох виконавців та особистостей, залученню їх до життя міста.
Та зрештою за тим всім є клопітка робота з музичними школами, театрами, бібліотеками та іншою закостенілою культурною інфраструктурою міста. Важливим фактом є те, що за все це несе відповідальність одна людина: ставить свій підпис, бере на себе прийняття непростих рішень (на відміну від міських обранців). І тут несподівано відбуваються дивні прес-конференції, що більше подібні на дитячу школу політичного ораторства зі звинуваченнями в корупції та «стоянням над процесами» та занадто активною діяльністю в організації міських свят. У принципі я сам не із захопленням ставлюся до різноманітних «кулінарних» свят, проте, вочевидь, і таке має право на життя, але в демократичній державі будь-які звинувачення розглядаються в суді, а підозрами в співпраці з підозрілими, на думку депутатів, приватними структурами займається прокуратура, якщо ж такі дії не були вчинені, то ці заяви можна розглядати лише як прояв бажання власного політичного зросту та отримання девідентів. І власне так це мають сприймати як журналісти, так і громада. Після того ще й заява на сесії з вимогою звільнення. Очевидно, що всі ці події мають абсолютно політичне забарвлення, які пов'язані із особистою самореалізацією та розподілом впливу між двома гілками влади.
Якщо у виконавчих органах будується вертикаль відповідальності і функцій - то це абсолютно логічно, що саме керівник повинен приймати рішення, кого набирати і з ким працювати, бо йому за це нести відповідальність. Вочевидь, що компроміс з депутатським корпусом повинен бути досягнутий, але є своя межа. Перш за все, у компетентності комісії в прийнятті таких рішень. Бо, як правило, рекомендації щодо призначень відбуваються лише з ціллю політичного впливу та працевлаштування когось потрібного.
Зрештою в цьому місці є так небагато людей, що вміють працювати в цій сфері. До цих людей, переконаний, належать як Андрій Сидор, так і Маркіян Іващишин, - і це так по-галицьки, так по-нашому, що навіть двоє людей і ті не можуть знайти спільної мови. Просто сісти й поговорити. Не смію навіть казати - можливо, працювати разом. Не спілкуватись через заяви та пресу, забути все і просто працювати над міською культурою, в котрій Ви, панове, чи не єдині в тих стінах компетентні, і ніхто Вас більше не зрозуміє, що теж шкода. Їздити закордон за міські гроші чи займатися політиканством можуть всі, а от розуміти, як розвивати культурні процеси, можете лише Ви двоє.
Бо найбільша небезпека - заводити ще й у культуру тих самих найманих «петеушників», що будуть стояти з тими самими прапорами із політичними лого, не тільки до пам'ятника Шухевичу, а ще й, наприклад, на Святі шоколаду. Повірте, від цього нікому не буде краще, і тоді вже точно ніхто про місто не згадає, а, на жаль, до цього йде...
Про москалів ;-)
Дзвінок. Путін знімає слухавку.
- Гальо, пане президенте, ту Місько зі Станіславова! Телефоную, жеби вам вповісти, же ми ту вам офіційно війну декляруємо.
- Хорошо, Миша. Это важная новость. А большая у Вас армия?
- Ну, зараз… (рахує) Я, Влодко, сусід Стефко і всі, шо ту в преферанс грали. То нас разом вісім.
- Должен признаться, Миша, что у меня в Армии 100 тысяч человек, которые только ждут моего приказа.
- Холєра ясна, я зара вам віддзвоню.
(за якийсь час)…
- Гальо, прошу пана президента, стан війни не скасовано! До нас
приєдналося ше штири хлопаки з сусідньої кнайпи.
- Должен сказать тебе, Миша, что после последнего нашего разговора я
увеличил армию до 200 тысяч человек!
- Най го холєра вхопе! Я ще зателефоную.
(за якийсь час)
- Слава Йсу, пане Путін! Я сі тєжко вибачєю, але мусимо ся вицофати з тої войни.
- Неужели? Очень жаль. А почему это вы вдруг передумали?
- Ну, ми ту посиділи за пару гальбами пива, так си між собов порадили,
і вздріли, же аж ніяк не зможемо нагодувати 200 тисяч плєнних.
***
Судилися єврей та українець. Судді дали 15 років.
***
Їде гуцул на автівці, на повній швидкості. Дивиться Даішник стоїть. Не тормозить, думає, а не гріх, як зіб’ю, бо то москаль-москалем. Збив. Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку оковитої, каже:
- поховайте вуйку, бо воно вистрибнуло саме на дорогу, я їй-богу, не винний.та чо ж не поховаю,синку.
Так і домовились. Їде далі гуцул. Ше одного такого збив, приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул кладе трупа на землю, каже:
-слава Йсу. Дід обертається
- слава навіки!
- а шо, діду, закопали того?
- та закопав..
- та як закопали, як во він лежит.
- йой, синку, забув видно. Старий вже я. Зара закопаю.
Гуцул подякував і пішов.
В ДАІ б’ють тривогу:
шо ета такоє! Гдє наши люді? Паєхать, правєріть!
І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно,тільки на цвинтарі лямпа хитається і чути як гробар лопатою цьвьокає.
Приходить на цвинтар,дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі.
Підходить до гробаря і каже:
- ізвінітє, а што ета ви так позна тут дєлаєтє?
Старий гуцул обертається, замахується лопатою і б’є що є сили:
- ТА ТИ КУРВО ВЛЯЖЕШСЯ НИНІ ЧИ НЄ? ? ? ! !
***
Створив Господь мавпу. А тодi дивиться - ні, людина все ж краще.
Ну, збирає вiн усiх мавп i каже: щоб до завтра менi людьми стали!
Ну, мавпи цiлу нiч хвости вiдрiзали, голились, зрештою, прокидається Господь - краса!
Живуть люди у бiлих хатах iз вишневими садочками, хрущi над вишнями гудуть i т.д. Але що це? Деякi мавпи все ще у лiсi по деревах стрибають!
Ну, вiн як гримне на них: “Я Господь ваш, я вас створив, як ви смiєте не пiдкорятись словам моїм?!”
Мавпи перелякались, поховались у кущах, аж тодi найсмiливiша вилазить i каже забуханим голосом:
“А мы па-украински не панимаем!”***
В москалів в усіх анекдотах про українців українці скупі і злі. А в українців в анекдотах про москалів москалі зазвичай мертві…
***
Першокласник кримської школи приxодить після уроків додому, та й мовить домашнім по-українськи:
- А в нас в школі всі уроки тепер та по-українськи ведуться. А ще сьогодні після занять ми анкету заповняли, то я в графі національність написав, що я yкраїнець.
Всі очі вилупили…а батько й каже:
-Гаваріш, что yкраінєц тєперь? Ну-ну…Значіт завтра поєдєш в школу не на лєгковушке, а на автобусе, как всє бaндеровци єздят. Понял?
А дідусь і собі:
-А в школу внучєк на завтрак я тебе дам нє 5 долларов,а 1 грівну.Как в украінском банкє,1 к 5-і.Харашо?
А мати:
-Ну вот сейчас Ми будєм кушать осетрінку с крабамі,каторую дядя с Дальнєго вастока прівєз,а Ти будєш кушать картошку,как украінци.Харашо?
Сидять всі їдять…А мати знову,підморгуючи до всіx з усмішкою,та й каже:
-Ну што синочєк,как оно,xарашо бить украінцем,а-а-а?
А той мовчазно так, насуплено та й каже:
-Я…я всього тільки як годину українець, а як вас москалів вже ненавиджу..
***
Зустрічаються двоє жидів.- Куди йдеш?- Вла-вла-вла-вла-вла-штовуватись ди-ди-ди-ди-ктором на-на-на-на-на телебаченні!- Ну, успіху тобі!Через тиждень.- Ну, як, вже працюєш?- Та-та-та-та-та ні! - А-а-а-а-а-а-а-а-нтисеміти і бандерівці навколо!
***
Прийшов дід до священика на сповідь. - Святий отець, грішний я! - І в чому твій гріх, син мій? - Під час Другої світової війни я ховав у себе в підвалі єврея. - Hy, це не гріх, а навпаки - свята справа! - заспокоїв його священик. - Але я змушував його платити мені за постій, - додав дід. - Так, це, звичайно, не добре, але адже і ти ризикував собою, син мій!- Дякую вам, святий отець, але в мене ще одне питання. - Яке? - Чи повинен я сказати йому, що війна вже закінчилася?
***
Ішов москаль із муштри та й зупинився у бабки, а та якраз вареників наварила.
От москаль їсть-їсть та й питає:
- А как же ано празиваєтся?
- Ат, - каже бабка, - жери мовчки собі!
Попоїла москалина, аж пальчики облизала, а тоді:
- Хараши, бабка, тваі жеримовчки, жаль толька, што малавата!
***
Йдуть два куми по дорозі, коли - Вжик!.. - їх обганяє мотоцікліст без голови.
Глянули куми один на одного з подивом та йдуть далі. Коли знову - Вжик!.. - мотоцикліст також без голови. Знову здивувались куми та йдуть далі. В третій раз - Вжик!.. - знову мотоцикліст та знову без голови. Тоді один й каже:
- Слухайте куме, шо це робиться - нічого не розумію?
- Мабуть, куме, вам треба косу на інше плече перекласти...
* * *
Летять на літаку німець, француз та росіянин.
Німець висовує руку із ілюмінатора, через 20 секунд втягує назад і каже:
- Над Німеччиною летимо.
- Чому?
- А бачите вся рука чорна - це дим із заводів Рура.
Через півгодини француз проробляє те ж саме, через хвилину втягує руку і каже:
- Над Францією пролітаємо.
- Чому?
- Відчуваєте, рука парфумом пахне.
Через годину росіянин висовує руку в ілюмінатор і в ту ж секунду втягує назад.
- Ба! А ось і Росія-матінка.
- Але як ти так швидко визначив?
- Годинник поцупили…
***
— Куме!!!
— Га?
— Хто там у тебе верещить?
— Та, москаля спіймали, вбивати будемо!
— То я прийду допоможу, щоб швидше було!
— Приходь, але швидше не треба! Хіба ж ми стаханівці?!
***
Вірменське радіо питають:
- Скажіть, як назвати сина, якщо тато - єврей, мама - українка і обоє націоналісти?
- Ізяслав.
***
Проходить змагання трьох країн на найкращого грабіжника - Росії, Англії, США. Спочатку дали змогу показати свою майстерність Американцям, все як положено - багато охорони біля сейфа. Запустили Американців на 5 хвилин, коли час закінчився пішли перевіряти - Американці украли переважно техніку, різні компи. Так само і вийшло з Англійцями, правда вони вкрали тільки різні коштовності. Накінець запускають Росіян - через дві хвилини після того як запустили їх, охорона чує грубий чоловічий голос
- Іван, а обойі сдірать?
***
Львів. В салон автобуса заходить вуйко, дивиться в кутку сидить негр у вишиванці. Вуйко ошелешений підходить до нього і питає:
- Синку, ти хто?
- Я? Українець!
- А я тоді хто?
- Не знаю… З вигляду - або жид, або москаль.
***
Украiнець пiд час снiданку (кава, круасани, хлiб, масло i джем) бачить москаля, який жуючи жвачу, сiда бiля нього. Наш хлопець iгноруе його, але москаль все одно першим почина розмову. Москаль: Вот вы, украинцы, едите хлеб полностью? Українець: Звiсно. Москаль: (пiсля взриву великого пузиря) А мы нет. В России, мы только едим мякоть. Корку мы собираем в специальный ящик, перерабатываем, превращаем в круассаны и затем продаем. Москаль задоволено посмiхаеться, в той час коли українець мовчки далi iсть свiй снiданок. Москаль: Вы едите джем с хлебом? Українець: Звiсно. Москаль: (пропускаючи жвачку крiзь зуби) А мы нет. В России, мы едим только свежие фрукты, затем собираем кожуру, семечки и качаны в специальный ящик, перерабатываем, превращаем в джем и продаем Украине. Украiнець мовчки ставить чашку з кавою на стiл: А ви сексом займаiтесь в своiй Росiї? Москаль посмiхаючись: Конечно. Укрaiнець: А що ви робите з презервативом пiсля використання? Москаль: Выбрасываем, конечно. Украiнець: А ми нi. В Украiнi, ми збираемо iх в спецiальну скриню, розплавляемо на жуйки продаемо в Росію!
Комендатура:
Керівник проводу: Юрко Назарук
Комендант: Ромко Библюк
Крайовий: Олег Слюсарчук
Наша місія: Творити унікальний простір позитивних емоцій і вражень, робити себе, місто та країну кращими.