What you Get is What you Sex

Щодо спорудження пам'ятників Бандері, то, по-суті, існує два запитання: історичне та політичне. Чи заслуговує Бандера на пам’ятник, чи потрібні йому пам'ятники будь-якою ціною, і в обидвох випадках, якого типу? www.zaxid.net

Можливо, запавши у доволі тривалий гіпноз від пристрасного самозамилування та нарцистичної втіхи, викликаної безкінечними розмірковуваннями на тему, що таке Україна, ми ризикуємо проґавити не менш важливе питання: як вона виглядає зараз і виглядатиме у майбутньому?

До прикладу, Львів

У Львові, неподалік центру, зараз височіють чотири голі 30-метрові металічні конструкції, у затінку яких завмер незворушний чоловік з бронзи. Вигляд загалом не надто привабливий. Та і як йому таким бути, якщо поки що це тільки будівельний майданчик, на місці якого незабаром постане завершений продукт - велетенська арка, за задумом, очевидно, тріумфальна. У центрі композиції стоятиме теж диспропорційно великий, але ще порівняно скромний Бандера, міцно тримаючись за своє драматично розвіяне пальто чи, може, серце. Якщо ви вважаєте, що критикувати вигляд недовершеного монументу не зовсім шляхетно, то для вас у мене є новина: завершений варіант виглядатиме ще гірше. Якщо стисло: з часів Альберта Шпеера ще ніхто не будував чогось настільки у його стилі, за винятком, звісно, совєтів, які створили свою власну лінію монументів, де «розмір-понад-усе».

Дехто з ініціаторів спорудження монументу захищає розміри цього монстра дивним аргументом: мовляв, у цій ділянці міста речі просто мусять бути великими, адже по сусідству велика церква (колись костел). Без сумніву, для позначення такого потягу до забудови сакральних місць фігурами смертних існує давня назва - блюзнірство. Зрештою, агностикам теж не годилося б так низько падати. Не дивно, мабуть, що ті самі творчі уми на повен голос уже співають про вирубку усіх дерев у скверику навколо церкви. Звісно, як може церква чи природа бути перешкодою для такого ентузіазму?

Я не певен, що Бандера думав би про такий претензійний пам'ятник для себе чи про те, що доведеться вирубати стільки українських дерев. Однак кожен зрячий побачить «гідного» спадкоємця фашистських чи гігантоманійних радянських меморіалів. І заради Бога, залишмо бідних греків та римлян у спокої - адже так легко приховати перший-ліпший несмак на кшталт «нео»-класікоко за їхніми широкими спинами тільки тому, що вони з колонами та з мармуру.

Щоб розгледіти це, довго придивлятися не доведеться, адже Львів, якщо все буде гаразд, стане метою міжнародних маршрутів та паломництва туристів (наприклад, 2012 року) Бодай з цим ініціатори погоджуються. Місце пам'ятника поблизу головної транспортної артерії, що з'єднує головний вокзал та аеропорт з центром міста, на їхню думку змусить прибульців відразу побачити, що вони опинилися у Бандерштадті - місті Бандери.

Для повернення до середньовічного звичаю оголошення міста, навіть символічно, власністю володаря (в даному випадку, націоналістичного), мабуть таки не має особливих підстав. Однак гіршим є те, що символічне перетворення Львова у Бандерштадт є нічим іншим, як прямим продовженням радянських стереотипів та упереджень, що, як відомо, слугували для того, аби поділяти і правити Україною, лякати Схід іміджем націоналістичного «дикого Заходу» та його підступного міста-Бандерштадту, та змушувати Схід через цей страх ненавидіти Захід.

Львів є українським - і саме тому не може бути містом Бандери

Бандера, мабуть, би це зрозумів. Отже, яку картину побачать майбутні відвідувачі міста? Точніше, чий Львів вони побачать? По-перше: один із найгарніших довоєнних міських центрів Європи, коли українці тут мешкали, хоч і не керували містом. По-друге: на очі їм потраплять кілька обшарпаних радянських придатків з часів, коли українці мешкали і керували містом, а поверх них Україною правили росіяни. І врешті, по-третє: відвідувачі напевно спитають: а що з'явилося у місті за незалежної України? Що українці чинять з культурним спадком світового рівня тепер, коли вони нарешті володіють цим містом і вільно ним розпоряджаються? Іншими словами, що відбулося в місті з 1991 року? Чи вони справді хочуть вітати своїх гостей сумішшю з чотиризіркових готелів, ігрових клубів, Укрсоцбанку та Бандери під арками а ля Муссоліні? Може, вже настав час подумати про те, як виглядатиме місто, адже від цього багато залежить, яким воно стане.

Щодо спорудження пам'ятників Бандері, то, по-суті, існує два запитання: історичне та політичне. Чи заслуговує Бандера на пам'ятник, чи потрібні йому пам'ятники будь-якою ціною, і в обидвох випадках, якого типу? Той, хто вважає, що на ці два прості запитання існують прості відповіді, або байдужий, або лукавить.

Дехто висловлював думку, що виразна стилістична подібність, якщо не тотожність, між їхньою версією Бандери та, скажімо, радянською версією Дзержинського є наслідком того, що у бронзовому виконанні героїзм так і виглядає. Іншими словами, вони вважають, що існує універсальний (і вузький!) скульптурний канон, який диктує однаковісінький вигляд усім героям усіх режимів. Звісно, украй підозріле припущення, але нехай.

Утім, значно більше інтригує інше, до краю бездумне уявлення про те, що пам'ятник Бандері просто обов'язково мусить бути виконаний у героїчному стилі. Чи хтось замислився на хвилю і поцікавився, чому Бандера не в задумі, а гордо крокує? І не хвилюйтеся за натяк на заклопотаність, який намагалися надати обличчю героя автори монументу - судячи з їхніх власних тлумачень, вони радше мали на увазі зосередженість потрібну, аби націлити зброю чи організувати підпільну мережу. Як відомо, у Львові на каплиці Боїмів навіть Христос присів у роздумах. Чи у місті, яке ніколи особливо не славилося своїм атеїзмом, можна сподіватися на подібну стриманість та мудрість також від націоналістичного спасителя?

Іншими словами, тим, хто переконаний, що Бандера мусить мати пам'ятник у Львові,     кортить поставити питання: а чи міг би це бути мудрий пам'ятник? Чи можемо ми собі уявити фігуру замисленого, навіть засмученого чоловіка, який заглибився у роздуми не про «героїзм» кривавого двадцятого сторіччя, а про його жертви, компроміси, на які довелося піти, втрачені та змарновані життя, поразки та страждання? Чи сильні та переможці нав'язливо пригадують тільки ілюзії величі, притлумлюючи пам'ять про поразки, розчарування, а також про свої власні гріхи та злочини? Чи вони можуть дозволити собі бути скромними й чесними?

Так, автори монументу розповідають нам, що свідомо вибрали таку форму пам'ятника, яка не відображає наш час, а епоху Бандери та її буцімто «велич». Не будемо замислюватися над відверто химерним припущенням про те, що тоталітарні/авторитарні періоди воєн та тероризму чомусь видаються «величнішими», ніж періоди лібералізму, миру та свободи. Розглянемо лише претензію на автентичність, яку містить такий аргумент. Гадаю, це повний нонсенс з однієї простої причини: будь-який пам'ятник не просто відображає те, що «показує», а також і не меншою мірою вказує на час, коли його було створено, оплачено та встановлено. Не можна реанімовувати тоталітарний стиль у демократичні часи, умивши руки фразою, що тільки йшлося про збереження духу того часу. Бо які наміри не декларувалися б, ті, хто оглядатимуть ваш пам'ятник, цілком правильно «читатимуть» у ньому прояв духу ваших власних часів. Таким докладним відновленням тоталітарного стилю у Львові на початку 21-го сторіччя просто встановлюється ще один пам'ятник тим жахливим методам, якими радянська влада загальмувала справжнє осмислення історії 20-го століття.

Іншим є питанням естетики: чи має хто-небудь, навіть несвідоме, право прикрашати Львів «гідними» зразками виробленого у ХХ століття тоталітарного кічу - незалежно від  того, що він зображує? Тепер на це питання існує проста відповідь: очевидно - ні. Якщо пам'ятник Бандері має бути, то аж ніяк не таким як цей, адже ніщо і ніде більше не повинно таким бути.

Що більше, маємо справу з жорстким «або-або» того типу, який Бандера, гадаю, зрозумів би: Львів може позиціонувати себе як провінційне місто, як Бандерштадт, або ж як одне з провідних міст України, але не обидва водночас. Якщо буде вибрано опцію провінційності, то тоді, що б тут не робилося, за межами міста це, мабуть, нікого не обходитиме. Водночас, якщо ви - як  належиться українському патріотові, не кажучи вже про націоналістів - вважаєте, що Львів має утвердити та втримати свої позиції як одне з головних міст усієї України, тоді рішення щодо його публічного простору аж ніяк не будуть виключно вашою власною справою чи прерогативою, адже тепер право голосу мала б мати уся Україна.

Tertium non datur

Утім, у будівельній гарячці навколо Бандери щось насторожує. Розгляньмо це детальніше. Ті, хто відчуває потребу у спорудженні пам'ятника Бандері тепер і вже, мабуть, є палкими прихильниками якогось із варіантів українського націоналізму. Вони навіть можуть стверджувати чи робити вигляд, що Бандера справді був символом ліберального тлумачення цієї ідеології, хоча сам Бандера цьому неабияк здивувався б.

Так чи інак, якщо вони вірять у націоналізм, то, без сумніву, вірять у націю. Тепер, коли Україна незалежна, вони мали б з оптимізмом дивитися у її майбутнє. Відтак, звідки така нагальність? Чи справді на роздуми немає часу? Відповідно, навіть ті, кому фігура Бандери з арками справді потрібна негайно, аби спокійно спати, напевно переконані, що Бандера заслуговує саме на таке вшанування, і що майбутні історичні дослідження не похитнуть, а навпаки тільки зміцнять цей незатьмарений героїчний образ, у який вони щиро вірять, і який прагнуть нав'язати місту.

Натомість хочу зробити одну скромну пропозицію щодо монументів для лідерів-героїв загалом. По-перше: повірити у довготривале майбутнє незалежної України, а відтак знайти час, аби сісти й подумати ґрунтовно і довго. По-друге: для тих, кому неодмінно кортить втілити ідею в діло, є що робити: не лише не давати заповнювати громадський простір авторитарними героями минулого сторіччя, а, власне, звільнити його від них. Іншими словами, не споруджувати зараз пам'ятників Бандері та йому подібним, а нарешті позбутися пам'ятників Леніну та його послідовникам. А для тих, хто на захист Ленінів відчуватиме спокусу затягнути ліниву мантру на кшталт «це-теж-наша-історія» скажу: що втратиш, те здобудеш.

Тарік Сиріл Амар  для ZAXID.NET