І росіяни цілком резонно вважають, що, оскільки представники країн у профільному комітеті проголосували за резолюцію, то з великою імовірністю їх позиція при голосуванні Генеральної Асамблеї не мала б змінитися. А поки що за російський проект резолюції проголосували 122 делегації, утрималися 54, проти виступили тільки Сполучені Штати. Щоправда, серед тих, хто утрималися, – більшість європейських країн, але яке це має значення з формального боку? Проте, варто було б задуматися, чому представники Європи, яка найбільше постраждала від нацизму, так прохолодно поставилися до проекту? Адже насправді боротьба з нацизмом і ксенофобією – свята справа, метою якої є недопущення повторення геноциду.
Можливо, африканські країни недостатньо знайомі з історією Європи та сучасною політичною практикою Росії та прийняли добрі наміри документа на віру, але очевидно, що в європейців були свої міркування. Про що ж насправді йшлося росіянам, краще можна втямити, вивчивши не пригладжений передрук українського УНІАНу, а оригінал "РИА Новости". З українського повідомлення зовсім пропав абзац про те, що "Президент України Віктор Ющенко присвоїв посмертно звання Героя України одному з лідерів Української повстанської армії, яка воювала на боці нацистської Німеччини, і підписав указ про святкування дня створення УПА. В багатьох українських містах зводяться пам'ятники тим, хто допомагав фашистам, на їхню честь називають вулиці та майдани".
Заспокойтесь, цього немає в резолюції ООН, це вже коментарі російської агенції інформаційної війни. Вони показують, для чого росіянам потрібна була ця дипломатична перемога. Тепер, вимахуючи прапором ООН, Росія прирівнюватиме бажання українців жити у власній державі до найбільших злочинів перед людством. При цьому, звичайно, скромно замовчуючи, що вважає себе правонаступником і спадкоємцем держави, в якій відбулося найбільше народовбивство минулого століття – Голодомор. Бо з точки зору Росії, Голодомору ніби й не було, а якщо й був, то він не заслуговує на засудження, а померлі не заслуговують навіть на панахиду. На жаль, це гірка правда, бо Російська Православна Церква в містах поза Москвою відмовилася від проведення поминальних богослужінь, які "считаются нецелесообразными, весь СССР страдал" (із листа архиєпископа Уфимського і Стерлітамакського Никона).
Для потреб інформаційної війни немає значення, чи прийме цей документ Генеральна Асамблея, чи ні. Він уже є, і ним можна наче "від імені ООН" оголошувати Романа Шухевича нацистом (хоч УПА під його командуванням вела бої з німцями тоді, коли тривали бої за Сталінград чи під Курськом і Орлом), можна Бандеру назвати колаборантом, нітрохи не турбуючись, як ця "колаборація" виглядала для в'язня ґестапо і Заксенгаузена.
Для політики "обложеної фортеці", яку обрало для себе сучасне російське керівництво, факти, які не вписуються в звичайну людську логіку, не мають значення. Та частина війни, яка ведеться проти російського населення, покликана створити зомбовані бойові загони, а свідомість зомбі відкидає все те, що розмиває образ ворога. Тому для них не мають значення ні живцем замучені в Освєнцимі брати Степана Бандери, ні єврейська дівчина Ірина Райхенберг (Рижко), врятована Шухевичем від смерті, – ці факти не можуть затриматися в свідомості, де домінує ворожість до незалежної України.
В тій частині інформаційної війни, яка розгорнеться на українській інформаційній території, фальсифікації історії перетнуться з поточною українською політикою, і так само, як маніпулюють у свідомості українців "фашизмом НАТО", так само можна очікувати чергового антиупівського загострення, появи опусів, на зразок тих, що писав "проффесор" Табачник про "есесівські звання Романа Шухевича", адже наукова громадськість поставилася доволі байдуже до наукової творчості розжалуваного Кучмою полковника. Ці аргументи, на думку російських штабів інформвійни, повинні стати модифікатором поведінки українських партій в боротьбі за голоси виборців. Вони й стануть, і ми побачимо, як різні політичні сили, заявляючи одні гасла на Заході України, проголошуватимуть щось зовсім протилежне на Сході, аргументуючи свою позицію вчасно підсунутим документом ООН. При цьому, використовуючи резолюцію ООН, ніхто з них не говоритиме, що варто засудити й тих колаборантів із гітлеризмом, які на полігонах СССР давали можливість підвищувати свою кваліфікацію офіцерам армій Ґудеріяна, льотчикам Люфтвафе, влаштовували "творчий обмін досвідом" між опричниками ґестапо і НКВС у Закопаному.
Однак Україна – не Росія, у нас інформаційний простір відкритий, і влаштувати вулицю з одностороннім рухом брехні неможливо. Тому кожне загострення боротьби навколо місця національно-визвольного руху в історії України в принципі вигідне для правди, і ми бачимо поступову зміну ставлення до УПА в суспільстві. Те, що для політикана є способом узяти голоси виборців, для патріота є додатковою можливістю донести до суспільства правду про боротьбу ОУН за незалежність України. Проблема не в матеріальних труднощах – вона у вмілому використанні незграбних рухів суперника.
ООН засуджує гітлеризм? Що ж, ми маємо вдосталь прикладів, коли українські патріоти боролись проти гітлеризму і навіть гинули в гітлерівських тюрмах. Микола Лемик, який прорвав інформаційну блокаду навколо Голодомору, загинув біля Миргорода від рук ґестапо. Теліга й Ольжич, брати Степана Бандери – це вже відомі українцям імена, які лише треба використати в потрібному місці у потрібний час. Український барак в Освєнцимі – адже ж давно можна і треба зробити музей про українських патріотів, які там мучились і гинули, бо боролись проти нацизму, і не за СССР, а Самостійну Україну. Можливо, хтось здогадається підготувати подання про присвоєння Героя України Іванові Климіву-Леґенді, Краєвому Провідникові ОУН, який загинув, закатований в ґестапо. Вчасно підготовані, такі акції будуть хорошим доповненням боротьби Кремля з нацизмом, зведуть нанівець антиукраїнську складову, а творчо продумані, можуть використати той факт, що Росія, плануючи інформаційні операції, неодмінно привертає увагу до українського визвольного руху.
Тепер "Вафен СС". Немає сумніву, що антиукраїнська пропаганда валитиме все в одну купу: УПА, "Вафен СС" і айнзацгруппи туди ж, – інакше просто не вийде спаплюжити український визвольний рух. Тут є кілька перспективних напрямків. Зокрема, варто просвітити народ (і російський теж) щодо діяльності та кількості національних одиниць "Вафен СС". Особливо цікаве порівняння виходить, якщо співставити українські та російські національні одиниці, їхню кількість і чисельність. Другим цікавим напрямком є повторне оприлюднення розслідувань. З незрозумілих причин в ООН не згадувалося розслідування Комісії Дешена — можливо, наша діяспора проспала розгляд питання, може, представник Канади не був належно готовий, але попереду Асамблея, і це якраз зручне місце, щоб нагадати про документ. Причому, тут йдеться не лише про українських дивізійників, але й про репутацію канадського судочинства.
Врешті, є фронт боротьби за пам'ять тих, хто загинули у війні з гітлерівцями, і в Росії. В дні, коли вся Росія була збурена переносом бронзового пам'ятника російського солдата на талліннське військове кладовище, в підмосковних Хімках знищили могилу і пам'ятник радянським льотчикам, які захищали Москву в 1941 році. Сьогодні Михаїл Бекетов, журналіст, який від самого початку протестував проти плюндрування могили, лежить в реанімації із проламаним ломом черепом та ампутованою ногою після того як майже добу провів у непритомному стані на вулиці під своїм будинком, – йому погрожували і таки "покарали" за оприлюднення цього злодіяння властей підмосковних Хімок. Отож, мабуть у самій Росії ще не все гаразд зі збереженням пам'яті про героїв війни, десь і ми при нагоді повинні згадати про цю колоду в чужому оці.
Варто додати, що наступного року ми відзначатимемо круглу дату – 70-ту річницю початку Другої світової війни. Якщо Україна хоче бути самостійним гравцем в інформаційній війні, яку розігруватиме Росія навколо цієї події, слід мати власну концепцію інформаційних заходів. Ми маємо всі підстави розпочати свої акції ще навесні – адже Карпатська Україна, яка виникла внаслідок розпаду Чехословаччини, стала першою жертвою цієї війни. Ми можемо допомогти Росії застосувати резолюцію ООН до себе – від пакту Молотова-Рібентропа починаючи, парадом переможців у Бресті закінчуючи. Все може виявитися зовсім не так, як планують російські штабісти, – треба лиш, щоб знайшлося трохи пасіонарних і вмілих людей. І тоді ця резолюція справді працюватиме проти нацизму, ксенофобії, і за право народів на вільне державне життя.