згорнути
Люди, що стали «брендами» Львова
Місто творять його жителі. Вони визначають його характер та ритм. Проте є люди, яких неможливо не помітити: на них задивляються, з ними фотографуються, їм і за тисячі кілометрів можуть сказати: “Ми бачили вас у Львові”. Хто вони, як живуть, чи зручно їм у такому образі? Про все це “люди-бренди” Львова розповідали кореспондентові “ВЗ”. Пан Микола з «Криївки»: «Жириновський сказав, що мене треба повісити» www.wz.lviv.ua
Коли запропонувала знайомим, які приїхали зі Східної України, відвідати “Криївку”, ті трохи вагалися – чули вже, що там при вході чоловік зі зброєю зустрічає, та ще й запитує, чи нема серед вас москалів. Потім разів зі сто говорили, що марно боялися, а чоловік дуже навіть хороший.
- Буває, що людям зайти до нас лячно, – говорить Микола Панченко. – Інколи група біля дверей хвилин із п’ять стоїть – все вирішують, хто постукає. Одного разу я так налякав дніпропетровських туристів, що вони стрімголов помчали у свій готель і вже нікуди звідти виходити не хотіли. Мені про це потім знайомі розповідали. Я ж все зробив, як зазвичай, відчинив двері, трохи “гаркнув”, може, запитав про москалів, а люди все всерйоз сприймають.
- Як росіяни відповідають на запитання: “Москалі серед вас є”?
- Буває, кажуть “нету”. Одного гостя запитав гасло (“Слава Україні!”), а він подумав, що йдеться про світло і каже: “Фонарика нету”. Тут уже без коментарів.
- Від випивки при вході хтось відмовляється?
- Жінки інколи не хочуть випити. Але в мене так просто не буває. Вимагаю пояснити причину відмови. “Якщо є довідка про вагітність - пропущу”, - говорю. Одна жіночка подумала, що я серйозно, та й каже: “Зараз принесу”. Чоловіки від випивки майже не відмовляються.
Пан Микола настільки добре виконує свою роль, що повірити складно, що це не по-справжньому.
“Я ніколи не міг подумати, що матиму таку роботу, - розповідає він кореспондентові “ВЗ”. – За освітою – кухар, був будівельником, мав свою бригаду, після операції не міг виконувати важку фізичну роботу й почав шукати нове місце праці. У газеті прочитав оголошення – на престижну роботу потрібен чоловік представницької зовнішності. Вирішив спробувати”.
Пану Миколі дуже приблизно пояснили, які матиме обов’язки. “Ми й самі до кінця тоді не розуміли, чого саме хочемо, - говорить кореспондентові “ВЗ” арт-менеджер “Криївки” Юліана Гумецька. - Коли він прийшов, почав працювати - відразу зрозуміли: це саме та людина. Актор би починав грати роль, а він – природний”.
“Як саме розмовляти з відвідувачами - відчуваю на інтуїтивному рівні, - говорить він. - Знаю, з ким більше поспілкуватися, з ким – менше. Текстів мені ніхто не пише – імпровізую”.
Сюди приходять люди з різними настроями, дехто трохи насторожено ставиться до національно-визвольного руху, інший – категорично проти. Тут усі вони мають можливість ближче до цього придивитися і, можливо, трохи змінити думку.
“З росіянами у побуті конфліктів не виникає, - продовжує мій герой. – До речі, я ніколи не запитую, чи є серед відвідувачів росіяни. Лише москалі. Москаль, як на мене, не означає “громадянин Росії”. Українець також може бути москалем. Хоча у Росії, судячи зі всього, я став персоною нон ґрата, - жартує пан Микола. – Жириновський, після того, як сюжет про “Криївку” вийшов на одному з російських телеканалів, сказав, що “это осиное гнездо нужно сжечь, а этого при входе – повесить”. Цього року відпочивав у Криму, і там мене впізнали – до речі, не львів’яни. Ніколи не думав, що на старість стану відомим, за цих півтора року спілкувався з журналістами багатьох телеканалів, у тому числі – іноземних”.
У сім’ї пана Миколи не було воїнів УПА, він усе життя живе у Львові, але його батьки зі Східної України. “Я завжди з повагою ставився до національно-визвольних рухів. У військовій формі почуваюся комфортно. Нещодавно позичив її на роботі і так зустрічав гостей на дні народження внучки”.
Пан Роман з «Гасової лямпи»: «Найважче було звикнути до циліндра
та фрака»
Чоловік у блакитному фраку та з циліндром на голові теж уже став впізнаваним персонажем у Львові. Роман Ліщинський у ресторації “Гасова лямпа” працює концептуалістом.
“До циліндра і фрака треба було звикнути, а так у професії дуже зручно почуваюся”, - говорить він.
Як і Микола Панченко, пан Роман подумати не міг, що матиме таку роботу. Інженер-радіотехнік за освітою, багато років працював у сфері послуг та постачання. Здавалося б, не надто артистична робота, проте досвід спілкування з людьми – величезний.
“Завжди душа лежала до таких справ, бувало, етнографічні вечори організовував, гаївки”, - розповідає пан Роман кореспондентові “ВЗ”.
Обов’язки пана Романа – зустріти гостей та провести їх гвинтовими східцями нагору, підсвічуючи в темряві гасовою лампою та розповідаючи коротко про заклад та історію гасових ламп.
“Протягом дня до нас приходить кілька тисяч людей, - говорить концептуаліст. – Тому всім підсвітити гасовою лампою не вдається. Постійні відвідувачі самі знають дорогу, найбільш допитливі, звісно, туристи”.
За словами пана Романа, часто люди приходять у “Лямпу” на оглядини (недарма ресторацію називають музеєм).
“Дружина і старша, шістнадцятирічна донька спершу були проти, - розповідає пан Роман. - Тепер у захваті. Дві молодші доньки проти цікавої професії не протестували.
На роботі не втомлююся. Хоч і доводиться працювати по кільканадцять годин у темряві - очі не болять”.
За словами пана Романа, криза на львівську схильність до “кавування” та “пивування” не вплинула. Відвідувачів менше не стало. За столиками завжди аншлаги. І туристів більшає.
Фото надані мережею концептуальних авторських ресторанів “!Фест”
Про москалів ;-)
Дзвінок. Путін знімає слухавку.
- Гальо, пане президенте, ту Місько зі Станіславова! Телефоную, жеби вам вповісти, же ми ту вам офіційно війну декляруємо.
- Хорошо, Миша. Это важная новость. А большая у Вас армия?
- Ну, зараз… (рахує) Я, Влодко, сусід Стефко і всі, шо ту в преферанс грали. То нас разом вісім.
- Должен признаться, Миша, что у меня в Армии 100 тысяч человек, которые только ждут моего приказа.
- Холєра ясна, я зара вам віддзвоню.
(за якийсь час)…
- Гальо, прошу пана президента, стан війни не скасовано! До нас
приєдналося ше штири хлопаки з сусідньої кнайпи.
- Должен сказать тебе, Миша, что после последнего нашего разговора я
увеличил армию до 200 тысяч человек!
- Най го холєра вхопе! Я ще зателефоную.
(за якийсь час)
- Слава Йсу, пане Путін! Я сі тєжко вибачєю, але мусимо ся вицофати з тої войни.
- Неужели? Очень жаль. А почему это вы вдруг передумали?
- Ну, ми ту посиділи за пару гальбами пива, так си між собов порадили,
і вздріли, же аж ніяк не зможемо нагодувати 200 тисяч плєнних.
***
Судилися єврей та українець. Судді дали 15 років.
***
Їде гуцул на автівці, на повній швидкості. Дивиться Даішник стоїть. Не тормозить, думає, а не гріх, як зіб’ю, бо то москаль-москалем. Збив. Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку оковитої, каже:
- поховайте вуйку, бо воно вистрибнуло саме на дорогу, я їй-богу, не винний.та чо ж не поховаю,синку.
Так і домовились. Їде далі гуцул. Ше одного такого збив, приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул кладе трупа на землю, каже:
-слава Йсу. Дід обертається
- слава навіки!
- а шо, діду, закопали того?
- та закопав..
- та як закопали, як во він лежит.
- йой, синку, забув видно. Старий вже я. Зара закопаю.
Гуцул подякував і пішов.
В ДАІ б’ють тривогу:
шо ета такоє! Гдє наши люді? Паєхать, правєріть!
І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно,тільки на цвинтарі лямпа хитається і чути як гробар лопатою цьвьокає.
Приходить на цвинтар,дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі.
Підходить до гробаря і каже:
- ізвінітє, а што ета ви так позна тут дєлаєтє?
Старий гуцул обертається, замахується лопатою і б’є що є сили:
- ТА ТИ КУРВО ВЛЯЖЕШСЯ НИНІ ЧИ НЄ? ? ? ! !
***
Створив Господь мавпу. А тодi дивиться - ні, людина все ж краще.
Ну, збирає вiн усiх мавп i каже: щоб до завтра менi людьми стали!
Ну, мавпи цiлу нiч хвости вiдрiзали, голились, зрештою, прокидається Господь - краса!
Живуть люди у бiлих хатах iз вишневими садочками, хрущi над вишнями гудуть i т.д. Але що це? Деякi мавпи все ще у лiсi по деревах стрибають!
Ну, вiн як гримне на них: “Я Господь ваш, я вас створив, як ви смiєте не пiдкорятись словам моїм?!”
Мавпи перелякались, поховались у кущах, аж тодi найсмiливiша вилазить i каже забуханим голосом:
“А мы па-украински не панимаем!”***
В москалів в усіх анекдотах про українців українці скупі і злі. А в українців в анекдотах про москалів москалі зазвичай мертві…
***
Першокласник кримської школи приxодить після уроків додому, та й мовить домашнім по-українськи:
- А в нас в школі всі уроки тепер та по-українськи ведуться. А ще сьогодні після занять ми анкету заповняли, то я в графі національність написав, що я yкраїнець.
Всі очі вилупили…а батько й каже:
-Гаваріш, что yкраінєц тєперь? Ну-ну…Значіт завтра поєдєш в школу не на лєгковушке, а на автобусе, как всє бaндеровци єздят. Понял?
А дідусь і собі:
-А в школу внучєк на завтрак я тебе дам нє 5 долларов,а 1 грівну.Как в украінском банкє,1 к 5-і.Харашо?
А мати:
-Ну вот сейчас Ми будєм кушать осетрінку с крабамі,каторую дядя с Дальнєго вастока прівєз,а Ти будєш кушать картошку,как украінци.Харашо?
Сидять всі їдять…А мати знову,підморгуючи до всіx з усмішкою,та й каже:
-Ну што синочєк,как оно,xарашо бить украінцем,а-а-а?
А той мовчазно так, насуплено та й каже:
-Я…я всього тільки як годину українець, а як вас москалів вже ненавиджу..
***
Зустрічаються двоє жидів.- Куди йдеш?- Вла-вла-вла-вла-вла-штовуватись ди-ди-ди-ди-ктором на-на-на-на-на телебаченні!- Ну, успіху тобі!Через тиждень.- Ну, як, вже працюєш?- Та-та-та-та-та ні! - А-а-а-а-а-а-а-а-нтисеміти і бандерівці навколо!
***
Прийшов дід до священика на сповідь. - Святий отець, грішний я! - І в чому твій гріх, син мій? - Під час Другої світової війни я ховав у себе в підвалі єврея. - Hy, це не гріх, а навпаки - свята справа! - заспокоїв його священик. - Але я змушував його платити мені за постій, - додав дід. - Так, це, звичайно, не добре, але адже і ти ризикував собою, син мій!- Дякую вам, святий отець, але в мене ще одне питання. - Яке? - Чи повинен я сказати йому, що війна вже закінчилася?
***
Ішов москаль із муштри та й зупинився у бабки, а та якраз вареників наварила.
От москаль їсть-їсть та й питає:
- А как же ано празиваєтся?
- Ат, - каже бабка, - жери мовчки собі!
Попоїла москалина, аж пальчики облизала, а тоді:
- Хараши, бабка, тваі жеримовчки, жаль толька, што малавата!
***
Йдуть два куми по дорозі, коли - Вжик!.. - їх обганяє мотоцікліст без голови.
Глянули куми один на одного з подивом та йдуть далі. Коли знову - Вжик!.. - мотоцикліст також без голови. Знову здивувались куми та йдуть далі. В третій раз - Вжик!.. - знову мотоцикліст та знову без голови. Тоді один й каже:
- Слухайте куме, шо це робиться - нічого не розумію?
- Мабуть, куме, вам треба косу на інше плече перекласти...
* * *
Летять на літаку німець, француз та росіянин.
Німець висовує руку із ілюмінатора, через 20 секунд втягує назад і каже:
- Над Німеччиною летимо.
- Чому?
- А бачите вся рука чорна - це дим із заводів Рура.
Через півгодини француз проробляє те ж саме, через хвилину втягує руку і каже:
- Над Францією пролітаємо.
- Чому?
- Відчуваєте, рука парфумом пахне.
Через годину росіянин висовує руку в ілюмінатор і в ту ж секунду втягує назад.
- Ба! А ось і Росія-матінка.
- Але як ти так швидко визначив?
- Годинник поцупили…
***
— Куме!!!
— Га?
— Хто там у тебе верещить?
— Та, москаля спіймали, вбивати будемо!
— То я прийду допоможу, щоб швидше було!
— Приходь, але швидше не треба! Хіба ж ми стаханівці?!
***
Вірменське радіо питають:
- Скажіть, як назвати сина, якщо тато - єврей, мама - українка і обоє націоналісти?
- Ізяслав.
***
Проходить змагання трьох країн на найкращого грабіжника - Росії, Англії, США. Спочатку дали змогу показати свою майстерність Американцям, все як положено - багато охорони біля сейфа. Запустили Американців на 5 хвилин, коли час закінчився пішли перевіряти - Американці украли переважно техніку, різні компи. Так само і вийшло з Англійцями, правда вони вкрали тільки різні коштовності. Накінець запускають Росіян - через дві хвилини після того як запустили їх, охорона чує грубий чоловічий голос
- Іван, а обойі сдірать?
***
Львів. В салон автобуса заходить вуйко, дивиться в кутку сидить негр у вишиванці. Вуйко ошелешений підходить до нього і питає:
- Синку, ти хто?
- Я? Українець!
- А я тоді хто?
- Не знаю… З вигляду - або жид, або москаль.
***
Украiнець пiд час снiданку (кава, круасани, хлiб, масло i джем) бачить москаля, який жуючи жвачу, сiда бiля нього. Наш хлопець iгноруе його, але москаль все одно першим почина розмову. Москаль: Вот вы, украинцы, едите хлеб полностью? Українець: Звiсно. Москаль: (пiсля взриву великого пузиря) А мы нет. В России, мы только едим мякоть. Корку мы собираем в специальный ящик, перерабатываем, превращаем в круассаны и затем продаем. Москаль задоволено посмiхаеться, в той час коли українець мовчки далi iсть свiй снiданок. Москаль: Вы едите джем с хлебом? Українець: Звiсно. Москаль: (пропускаючи жвачку крiзь зуби) А мы нет. В России, мы едим только свежие фрукты, затем собираем кожуру, семечки и качаны в специальный ящик, перерабатываем, превращаем в джем и продаем Украине. Украiнець мовчки ставить чашку з кавою на стiл: А ви сексом займаiтесь в своiй Росiї? Москаль посмiхаючись: Конечно. Укрaiнець: А що ви робите з презервативом пiсля використання? Москаль: Выбрасываем, конечно. Украiнець: А ми нi. В Украiнi, ми збираемо iх в спецiальну скриню, розплавляемо на жуйки продаемо в Росію!
Комендатура:
Керівник проводу: Юрко Назарук
Комендант: Ромко Библюк
Крайовий: Олег Слюсарчук
Наша місія: Творити унікальний простір позитивних емоцій і вражень, робити себе, місто та країну кращими.